Геть спорожніли вулиці Франківська

Геть спорожніли вулиці Франківська,

Лиш світять ліхтарі удалині.

Я причарована тобою, дивне місто,

Твоя самотність глибоко в мені.

І гіркотою відстані просякнуті вокзали,

Тут були справжніми і не ховали сліз.

Від нас і ми від найдорожчих від’їжджали,

Лишаючи лиш спогади валіз.

Спадали маски й усмішки фальшиві,

Холодним жовтень став, прискорюючи темп.

Усі живуть, ховаючи в пориві

Рядки одвічних і захоплюючих тем.

Минає день, за ним і ще десяток,

А ми постійно губимось серед чужих.

Уже не буде, як було спочатку,

У голові лиш крутиться просте “Живи!”

Гаряча кава в гамірній кав’ярні –

Відлуння сміху чи переживань…

Люблю вдихати пил в старих книгарнях:

Він розповість про все, що чув і пам’ятав.

Модерна справа, XXI вік.

І знову ти самотній в натовпі.

Хіба ж хтось передбачити це міг?

Людина стала в’знем операторним.