Григорієві Савичу

Степову землю дику ріже плуг —

Давно забута дивна мова правди.

Загублений серед борозних смуг,

Ти сієш істині натхненні серенади.

Якби прийшов ти зараз у цей світ,

То, певно, й не впізнав би, де ти,

Бо вже на світі істини нові,

Всі ми тепер співці, митці й поети.

Переплелись як близнюки правда і кривда,

Де ж ти, сіячу мій, мій любий-любий друже?

Застрягнув світ між Скіллою й Харибдою,

Застрягнув плуг в асфальтовій калюжі.