Гірке вино

Мої дні жорстокі та холодні

полину навіяли в пісні,

потонули обрії в безодні

чорної весни.

Знов підказує мені до вуха

слів спокуслива, похмільна їдь,

що поглине серце завірюха,

хоч би мимохіть.

Так складатиму в дні анестезії

цю отруйну дань моїм часам,

бо дарма: гірке вино поезії

мушу пити сам.

Нерозумна мрія зрадно кличе,

знаю, що омана це й фантом:

хочу вирізьбити днів обличчя

вірша долотом.