Гіркота

Дай мені **вмерти спокійно**, нарешті!

Чи дай мені **жити нормально** вже знов.

Чому цей біль вимагає участі?

Чому ця рана не гоїться, мов?

**Чого тобі вірність так стигла**, застигла?

Як лід на вікні, як біль у кінці...

Немов **черешня, що серед вітальні** вистигла,

Не доречна, зайва, як тіні в лиці.

**Господи, помилуй ту пару** нещасну,

Бо навіть злість моя, як отрута, пече.

Вони — **сама гидка з усіх**, що є, —

Тепер ідуть, де доля їх несе.

Вона вдягнула це прокляте, **біле плаття**,

Немов невинність, що відверто бреше.

А він, мій колишній, що так любив завзяття,

**Мріє в мороз про її "деліфе́"** (décolleté).

О, як гидко бачити цей цирк!

Цю фальш, цей вибір, що розбив мене.

Залиште мій покій, мій світлий вимір!

Хай ваше щастя минає і мине.