Гість

Блукаючи цими світами,

Кого тобі доля знайомить?

Чи бачиш ти простір незнаний,

В чужинця очах свою втому?

Там душ спорожнілі кургани,

Де пишно повберані люди

Хизують своїми речами

І дивляться іншим на груди.

Вони дихають зовсім не так,

Їхня шкіра по-іншому гріє,

Їхня мова, чи жест, або знак,

Барва ока і склеєні вії.

З них кожен по-своєму грубий

І кожен, по мірі чеснот,

Обкусує кірочки-губи,

порожній заповнює рот.

В свою ступінь вульгані ,так.

Ти- мисливець, суміжно і жертва.

Ти б обрав, але ні. Та однак

Їх різниця з доступності стерта.

Тож полюй, моя люба тваринко,

Тож тікай, мій нещасний звірю,

Поки люди в комфортних будинках

Чесно грають у “вірю-не вірю”.

Коли втомишся всім цим лайном

Від важливих питань твого часу,

Я з тобою побуду разом,

Щоб забути чужу мені расу.

Декадент - може так, проте ні.

То є вибір в проблему одітий.

Як призначення дане мені,

Він не проти, а поза цим світом.

Знай адресу моїх думок.

Кожна птаха вертає додому.

Так і ти через мить, через крок

Втратиш щастя брататись новому.

А вдома тебе вже ждуть.

Тут тепло і смирення душі,

Тут тебе через все пригорнуть,

Всі слова і обійми -твої.

Ти десь там, ну то й що, нехай! 

Я сама тут спокійно зимую! 

Без ніяких тобі "прощавай...  

Один вітер пронизливо дує

На тих, хто стоїть на порозі,

Хто чекає своїх любих гостів,

Хто не любить такої дороги,

Їм жилося б спокійно і просто.

Та тут холодно, надто, дуже,

Мороз пробирає до стелі,

Але в супереч дикій стужі,

Я не смію закрити двері.

Хтось чекає дітей з війни,

Хтось чекає з моря погоди,

Я чекаю кінець самоти,

Без ніякої чесної згоди. 

Саме час тут когось спасти!

Моє щастя-то твоя неволя,

Твоя радість -то мої сніги. 

За дверима. Вже зараз. Довкола.