Глибини

Владар глибин, розгалузивши води й коріння,

перевертає каміння, згладжує впадистий слід,

сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління,

і замикає падінням політ…

Пахнуть живицею пальці, в руку вроста сокирище,

сила творяща руйнує те, що звелося з глибин,

линуть удалеч звуків кружальця —

тнеться сосновий хребет

на стонадцять дровин.

Нащо було употужнювать лагідну руку,

по рінякові опуклювать гострий кулак,

нащо ж було підіймати щербату важку каменюку

і полишати на стовбурі знак?

Жити в дуплі, нагорнувши веретища листя,

подихом власним немічну плоть зігрівать,

перебираючи пучками час волокнистий,

слухать, як в тілі соснові суглоби риплять.

Сік прудкобіжний своїм кружелянням

видовжить руки і губи тобі розімкне,

щоб позначити зойком єднання,

бо додалось до земного земне.

Вглиблений, врощений, вплетений, вшитий —

рух, і глибини земні осягнеш,

щоб, побратавшися з каменем, жити

і не втрачати тяжіння земне…

***