“Глибова течія котить холод донизу, донизу”

Глибова течія котить холод донизу, донизу,

теплі води стоять десь далеко, далеко, далеко,

і жовтець посвятився у жмут пересохлого хмизу,

наче висохла пам’ять — про спеку, про спеку…

В сто обіймиць вітри — перелетом усе, перелетом —

поторкають листки і ворушать сивини, сивини,

бо ж до плину ріки ти зів’ялим волоссям причетен,

глибова течія холодніша щоднини, щоднини…

Тут нема «навздогін», все пливе,

все мина одностайно,

розмивається все і зливається все у єдине, єдине…

І усе подовкіл незвичайне — звичайне, звичайно,

мерехтять ув очах —

різноликі спливають хвилини, хвилини.

***