ГНИЛИЙ БУРГЕР

дивна квартира на п'ятому поверсі

стояла порожня півроку в пітьмі,

сусіди казали - там духи померлих,

але то лиш чутки у вечірній імлі.

ріелтор божився - квартира чудова,

ціна - просто казка, як в щедрім раю,

Софійка купила, зраділа обнова,

і речі внесла у кімнату свою.

все було спочатку немов би нормально:

робота, навчання, звичайне життя,

допоки не стали предмети реально

мінятися місцем під час забуття.

то чашка на підлозі, то книжка відкрита,

то светр лежить, хоч висів на гачку,

а потім почула вона оксамитом

чиїсь кроки в темряві, наче в танку.

сусідка-бабуся нашептала тихо

повідала правду похмурої лжі:

"тут жив програміст, він творив своє лихо,

замкнувшись від світу в щоденній межі.

замовляв лиш їжу, не бачив нікого,

працював без упину і день, і всю ніч,

а потім пропав, ніби вітер з порога,

і місяців десять минуло у мить..."

Софійка шукала у кожному русі

знаки і натяки на давній секрет,

аж поки не глянула якось під люстру,

де шафа стояла в кутку без прикмет.

а там, за коробками старого мотлоху,

в куточку найдальшім, де пил і пітьма,

лежав бургер давній, покритий мохом -

останнє замовлення того життя.

і поряд записка: "дедлайн - моя доля,

не встиг я поїсти, час вийшов давно.

робота важніша... а може, то воля

спинити цей цикл, що крутиться дно?"

відтоді квартира затихла, змирилась,

предмети вже більше не грались самі,

лиш іноді в стінах луна доносила

стук пальців по клавішах десь у пітьмі.