Гой

Великий ворожбит живе в Карпатах.

Він ще живе. Його назвали – Гой -.

Він ще не має права помирати –

хай світ не той. Хай навіть дух не той.

Він ще уздрить у темнім закамарку

увесь мій недорід, увесь мій бруд.

І він ще скаже: повтирайся, шмарку, –

ти вже ногою там, хоч друга – тут.

Я не приніс йому свою хворобу,

Я ще прийду. Мені іще не час.

Йому велося лікувать худобу,

а довелося рятувати нас.

Яке із примовлянь від злого ока?

Від злого перестріту що спасе?

Ми й нині маєм знахаря-пророка,

готового відшіптувати все.

До нього жінка йшла і півприносу

сховала в лісі – розтягнули пси.

Він завернув її, стару і босу,

з порога: половину донеси.

Її, нещасну, проковтнула хаща…

Але у сховку зілля він відклав,

допоки ходить та душа боляща

поблизу – від снігів і до отав.

Він має зілля, корінці і трунки

від всіх недуг, що дав нам божий син.

Він першим був. Він зав’язав у клунки

коріння наших родин і родин.

На наше зло – його поганські чари.

В чужій душі – як риба у ріці,

невже ти нам не заховав, мольчаре,

й на судний день пуделка й корінці?

Яке ж із примовлянь від того ока

недремного? Є слово, що спасе?

Ми все ще маєм знахаря-пророка.

Він змушений відшіптувати все.