Голод

Обгризли дерева за повіткою коні,

Гаряче дмуха вітер в степ,

Кублиться по шляхах і по оселях стогін —

Жах росте.

А сонце нагартовані язики гостре,

А сонце в рослину смертельні ножі,

Гинуть у тузі тремтячі роси,

Розпука біжить.

Мандрують на бездоріжжі халабуди,

За ними стежить журний рип,

А на горизонті в фіолетах закутий

Конає спечений грім.

Збентежено дивиться неосяжна блакить,

І одцвітають блідоволосі дні.

За повіткою голодні собаки

Доїдають торішній гній.