Голод

       Голод

Мені сниться, людоньки, начебто я помираю,

Не від старості, не від хвороб, а від злого голоду!

Мені видається, наче я з білого світу зникаю,

Людожер мене нищить, життя позбавляє змолоду!

І не було б дуже боляче, якби вбив мене кулею,

А тож хліба, мерзотник, не дає мені днями їсти!

Годує темницями, злом, шомполами і дулею,

Не дає нещасному ні стояти, ні лягти, а ні сісти!

А я дивлюсь і очам своїм повірити не можу,

У мене не тіло людське, а ребра голодні і голі!

Я на подвір’ї рідному бачу банду ЧК ворожу,

Бачу батьків на смерть записаних у протоколі!

Я чую серед бандитів розхожий російський говір,

Я бачу – зло на обличчях у них показує свою силу!

Я бачу – сестру мою мертву вже тягнуть за комір,

І закривавлену матір від голоду вже безсилу!

А ще я бачу, як рів на нашій садибі копають,

І ховають сусідських дітей пропащих з голоду!

Я знаю, сьогодні, пів-села в рівчаку закопають,

Загинули – не було чого їсти, а не від холоду!

А уморив їх москаль з багнетом, і з червоною зіркою,

Хліб видер, а бунтарів убив, чи сховав по острогам!

Нагородив хохлів голодною му́кою і долею гіркою,

Вгробив десять мільйонів і розкидав по лісам і дорогам!

Думав знищити голодом всю українську націю,

Вбити гордий народ, щоб не зали́шилось сліду!

А з тих хто ви́живе – влаштувати московізацію,

Зробити рабами покірними болотяно́му аспіду!

Але тут я прокинувся і падлюку за горлянку схопив,

І щосили здушив, так що виродок ноги свої відкинув!

А зі мною, щоб вилупок здох, його також народ заступив,

Ні! Щоб не вмер, а ганебно здох і світ божий покинув!

Українці! Я щиро вас всіх, від душі закликаю,

Якщо в житті поряд з вами є голодна людина!

Вшануйте Бога, покличте її до вашого раю,

Подайте окраєць – голодному, це золота хлібина!

30 листопада 2024 року