“Голос, наче пожухлий листок”

Голос, наче пожухлий листок,

кружеляючи, впав на лужок,

а за ним, а за ним в дві руки

навперейми біжать дітваки.

Безголосий біжить вороний

уздовж стежки, баскої струни.

А за ним — то не порох, а дим,

біг його — молодий, молодим…

Навздогони за тим втікачем

вибігає сльоза із очей,

і простерта рука доганя

розтривожену квітку коня.

Задля чого така круговерть,

коли рот повен сміху ущерть,

коли в кожного в ямках очей

жар цвіте гаряче, гаряче?…

***