Голос трав

Після стін, котрі пам’ять обтяжують, наче

Гніт пекельний, що здавлює дух,

Скільки ніжності в мене до тебе, будяче,

І до тебе, вульгарний лопух.

І до тебе, спориш. І до тебе, кропиво.

Ніби всі ви — найближча рідня.

Разом з вами до мене вертається диво —

Щедра спека донецького дня.

І південних степів невибаглива парість,

Що збудила найперші чуття…

Замикається коло: дитинство і старість.

А між них —

Таємниця життя.

Розминаючи сизий полин у долоні,

Роси юності спогадом п’ю.

Затуманені зорі й осідлані коні

Освятили дорогу мою.

Добрий день, під бараком віднайдена м’ято!

Як ти в далеч прибилась оцю?

Хай любов, на колючих дротах розіп’ята,

З Подніпров’я пришле чебрецю.

Голос трав прозвучить, підведе серед ночі,

В груди вдарить вітрів течія.

Я у небі побачу заплакані очі —

То дружина чи ненька моя?

20.08.1978