Голос

Ти спускаєшся ниткою її голосу

В глибини розшитої обителі її жіночності,

Цією сонячною, теплою попругою,

Наче розсіюєшся звуком, як вода,

Що наповнює вузькогорлий глек,

Навпомацки вгадуєш її форму

Заповнюючи голосом, занурюючись

У хтонічне царство першопричини.

Все, що вона робить –

Це подає зализаний початок нитки.

Але найбільша її цінність – стати міфом,

Фантомною вигадкою, натхненницею,

Що витає в мороці прозорим духом вібрації.

І я прошу тебе – не розплющуй мої повіки,

Але говори зі мною з тією легкістю шовкової нитки,

Що зшиватиме нас у кімнатну лінію віконної світлотіні.

15.09.2022