Гончарний круг
By Павло Мовчан
На веретено крижане намотується нитка біла.
Кружля тебе, кружля мене крутілка спорожніла.
Скрипить, скрипить гончарний круг,
кружляє безупинно:
немає губ, немає рук, щоб нас зліпити з глини.
І може статись — пронесе нас повз людські турботи.
Мелькоче все, мелькоче все,
лиш вітер сухоротий
обдмухує ретельно нас, сухі грудки формує…
Кружляє круг, збігає час, і все, і все… навсує…
Зірвись з орбіти стрімголов, лети, мов грудка, в простір.
На новий круг потрапив знов, упавши з високості.
***