Гора Жовтих Лілій

Скажи — ти не забула гору Жовтих Лілій

І до болю зелену полонину?

Коли перебули найпоетичнішу з ідилій

І клялись кохати до загину?

Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі —

Ми ж цілий світ у той мент осягнули!

І квіти — великі, жовті, безумні — збирали,

І все минуле, і все майбутнє — забули, забули.

27. VI. 1917. Владивосток