Говорите

Говорите – терпи!

І я терплю.

Та вибачте, терпець уже ввірвався.

Я просто не люблю,

Так, не люблю,

Коли мені до рота «кладуть пальця».

Говорите – іди!

І я іду.

Але лишень туди, куди захочу,

Хай навіть хрест на шиї понесу,

Але стерплю. Зумію. Не заплачу.

Говорите – скажи!

І я кажу.

Проте пробачте, це мої вуста,

Що я захочу, те і напишу,

Оживляючи ось ці прості слова.

Говорите – біжи!

Так, я біжу.

Хоча і зупиняюсь на узбіччі,

У цьому світі, ніби тінь ходжу,

Але не хочу жити, надто двічі.

Говорите – тікай!

Та не втечу.

Я краще в оченята ті погляну,

Можливо якусь суть у них збагну,

Але тікати, точно, я не стану.

Говорите – мовчи!

Що ж, помовчу.

Я просто інколи люблю потай кричати,

Що, не зрозуміло, що кажу?

Кричати іноді – оце і є мовчати.

Говорите – продай!

Та не продам.

Бо не для цього все життя збирала.

А скажете – віддай!

Теж не віддам,

Бо я його подарувати мала.

Говорите – купи!

Та не куплю.

Бо я таких речей навіть не знаю.

Лиш душу й серденько насправді я ціню,

А інше так, лиш іноді вбачаю…

Говорите й говорите,

Ой, ні!

Як же остогидло це «ля-ля»,

Ой, людоньки! Які же ми сліпі,

Як взимку під морозами земля!

автор:

Ірина Ярко