Гра в дурня

Космонавтам дев’яностих

Час цифри у століть числі

тахлює, взнавши гри закони:

вмирають биті королі,

хоч невпольовані дракони,

недобудовані міські

палаци та сільські хатини,

незавойовані жінки,

невідвойовані країни,

усе чекають їхніх військ,

наказів, закликів та жестів…

Та з ризику зробивши зиск,

недбало так, на перехресті

байдужих рухів Час-картяр,

крутієм ставши

зо сновиди,

козирну шістку, мов кинджал

отруєний, у туза кида.

І ось немає в грі тузів:

на засуви узявши брами,

стають різновидом ссавців

валети, животіють дами

у хтивості та у плітках,

іржавіють мечі та списи,

блукає сріблоокий Жах,

облич відбілувавши риси,

немов досвідчений різник.

А втім, із Злиднею нудною

він вивчити вже, мабуть, встиг

мистецтво криці, довжиною

у відстань до биття сердець…

І як не вчити? Розгубилась,

мов нетренований борець,

людина і перетворилась

на скотовбивцю із борця.

Епоха чесних поєдинків

і ера лицаря-борця

зруйновані, як царство інків,

в ту наглу мить, коли під сміх

ми віру в розпачі програли

у невмирущість

душ людських

і смертні всі

раптово стали…

На нас планету нагорнуть

курганом моторошнобарвним

і археологи назвуть

колись людину “ноозавром”.

Але, хтось, поки ще ми є

не попіл в кремаційній урні,

подій колоду дістає

і… людство грає з Часом в “дурня”.

А він регоче з диваків,

нахабні кидаючи жарти,

бо знає те, що козирів

у грі нема. Краплені карти —

ось явища життя є суть!..

Але колись повинна спасти

шахрайства чорна каламуть

і карти зоряної масті

опиняться в земних невдах,

фортуна до ста сонь здійметься

на дюзах — трефових хрестах,

розбурхається черва серця,

коли впадуть зірки бубен

у пікову безодню неба.

Оце то гра!.. З моїх рамен,

по історичному ганебно

скоцюблених, впаде тягар

тяжіння. Я всміхнусь безжурно,

бо хід свій

роблячи з-за хмар,

я певен: Час ще буде

в дурнях!