Грабіжники могил

В пригод запаморочливому вирі

зненацька впав я на шляхів розкриллі

відчувши що не зможу більше красти

в забутих склепах зоряних династій

І зморений мов динозавр останній

степ сивий зачаївся у чеканні

хоч гучно з пляшки вибиває корок

мій вічно п’яний друг-парапсихолог

Зрадливі гості чорної безодні

ми з ним нерідко як оце сьогодні

скарб відкопавши Дрейків або Дракул

сідали поряд а частіше маком

І віщуни щось тихо белькотіли

душа була віддалена від тіла

жовтіло листя з хворого коріння

й під сонцем місце наше було в тіні

А ми з ним нічого не відчували

і кладовища потоптом топтали

й знайшовши манну божеської зливи

в пакетах продавали оте диво

Та ось злодійкуваті наші лиця

невдач зібгала злидня-моровиця

і коло часу навкруги статечно

змика охайна мертва порожнеча

“Ми життєздатні та не життєдайні”

сичим від алкоголю одностайні

і засипає ніч чорнющим глеєм

розритий схил між небом та землею.