“Грай, легкокрилий вітре, на полі”

Грай, легкокрилий вітре, на полі,

Думку тужливу, сумну,

Я ж защебечу, як пташка на волі,

Пісню веселу – чудну!

Що мені доля, та мачуха люта?

Я своїй долі творець!

Що мені горе, недоля, отрута?

Всьому наступить кінець!

Горе скінчиться, осушаться сльози!

Щастя зблисне нам знов!

З серденька щезнуть холодні морози,

Серце зігріє любов!

Хмари ті чорні, що небом несуться,

Геть розбіжаться кудись!..

Трави й квітки по полях розів’ються,

Доля прилине колись!

ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ МРІЇ”