Граки відлітають

Граки зимують десь на Україні.

Вони в мордовське небо піднялись —

І потемніло всюди. Чорні тіні

На землю кинула холодна вись.

Дивлюсь — і заздрю: десь по нашім

полю

Гулятимуть ці птахи до весни.

Усе живе на світі має волю —

А в мене вільні, може, тільки сни.

Та цур йому! В моїх очах сьогодні —

Дніпровські кручі, голі явори

І схожі на граків школярські сотні,

І ковзанка зимової пори.

І перший сніг, та гамір біля школи.

Що мушу я зробити, малюки,

Щоб з вас ніхто не потрапляв ніколи

У край, де влітку селяться граки?

І як мені свій норов налигати,

Щоб менше лиха знати на віку?..

Багато днів. І віршів теж багато,

Але ж те саме в кожному рядку.

Не криючись уже, стогну і плачу.

Хоч горда стійкість — заповідь моя…

Болить душа. Суди мене, читачу,

Якщо у цьому винен тільки я.

10.11.1980