Грім

Була гроза, і грім гримів,

Він так любив гриміти,

Що аж тремтів, що аж горів

На трави і на квіти.

Грім жив у хмарі, і згори

Він бачив, хто що хоче:

Налив грозою грім яри,

Умив озерам очі.

А потім хмару опустив

На сад наш на щасливий

І натрусив зі сливи слив,

Щоб легше було сливі.

Та тут до грому навздогін

Заговорила груша:

“Трусніть і грушу, дядьку грім,

Бо важко мені дуже…”

І дядько грім сказав собі:

“Потрушу я і грушу.

Бо небеса вже голубі

Я покидати мушу”.

1969