Гуцули

Ми лишилися там, де осінній туман.

Нас ніколи нема. Нас давно вже не буде.

І Говерла-гора, і гора Піп-Іван

обернулися в будень,

у будень, у будень…

ПорозПисаний Камінь свавіллям імен,

за якими пітьма, за якими провалля.

Ми лишилися там, де простуджений день —

як розсерджений кальвін.

Нам кричить вже не горлом а раною світ,

але що нам до світу і що нам до істин.

Ми лишилися там. Наші долі криві,

як дорога на Пістинь.

Нас чекали Сорбонни, а нам — аби плоть.

Не химера, не мрія…

Ми лишилися там, де ридає Господь.

І мовчить Гуцулія.