Гульвіса

Ой ішов я до дівчини —

Од воріт вернувся:

Піду лучче до шинкарки

Горілки нап’юся!

Нехай добрі люде славлять,

Що в шинку ночую, —

Що за тиждень загорюю —

За ніч прогайную.

Лучче мені од громади

Наругу приймати,

Аніж собі вольні руки

Навіки зв’язати.

Твою чари, дівчинонько,

Я по людях знаю:

Тому щастю, тому раю

Віри не діймаю.

Ой коли б нас не в’язано —

Може б нам жилося,

Що волею моє серце

З твоїм понялося.

Ой яке там щастя-доля,

Де в хаті неволя?

Моя доля — серед поля

Нев’язана воля!

Ой заграй мені кобзарю,

Про ті часи давні,

Як у Січі проживали

Наші предки славні.

Ой заграй мені, кобзарю,

Нехай я заплачу,

Нехай долю — вольну волю

Крізь сльози побачу.

Ой заплачу-заридаю,

Рутою утруся…

До любої дівчиноньки

Повік не вернуся.

(1861)