Гурби

Третій окраєць білого хліба, третя доба Воскресіння чи гарту

Знаєш, а ми ще з тобою жили би, але поплутались карти…

Ганцю, кохана, якби час інакший – я б тебе кликав до танцю,

Але сьогодні в цей чорний Великдень писано рити нам шанці

Ми, по коліна в траві й анемонах, спинами сонцю відкриті –

Риємо шанці, ставим гармати – нікуди ж бо відступити!

Смертонько, мила, смертонько, люба,

Дай поцілую тебе я в губи.

Ти дочекалась моєї згуби –

Нас повінчали Гурби.

Гурби!.

Тиснуть Мости, з Хижаків холод віє, йдуть Хижаки у атаку

Згублять «Мамая» - покличем «Андрія», «Докса», «Панька», «ЗалізнЯка»

Нас тридцять дев’ять – а їх майже триста – в білих гробах поселенців.

Буде цей ліс пам’ятати довіку двадцятирічних шаленців!

Обгів – Ступно – Москалівка – Чернява – сутички ярі, річка кривава.

Річка Понора, хлопці – по норах. Наші Криївки стали – Собори!

Лінії юних життів розпрямились – чисті долоні як дівка.

Я не добіг та душа долетіла, сіла душа на Криївку.

Квітами чорними ліс простелився, Гурбенські Гори – повстанки –

Стали супроти червоного ката, грудьми зупиняючи танки.

Люті години в котлі з тіл та поту, криці, вогню, криків болю –

Булькав компот, те опійне чар-зілля, якого зварила нам Доля.

Хлопці! Ганнусю! Мамо! Сестриці! Будем із вами – з Божої ласки…

Може, воскреснем з трави чи з ялиці ще до наступної Пасхи.

Я пташенятком зрОджуся в світі, злину до рідної хати,

Зачну вам, мамо, піднімусь, тату, тиху молитву на ніч щебетати.

Квітень – мінливий, квітень – лукавий. – Вбито «Мамая», спалені села –

Сіла душа на Криївку й зітхає. Бігме, вона не весела…

Смертонько, мила, смертонько, люба,

Дай поцілую тебе я в губи.

Ти дочекалась моєї згуби –

Нас повінчали Гурби.

Нас освятили Гурби.

Нас воскресили Гурби.

Гурби!.