“Густіша обрій, сніг синіє”

Густіша обрій, сніг синіє,

вільшина німо сім’я сіє,

вода тече, немов не вміє,

тонкий торкаючи льодок,

і чистий погляд вечоріє

від злагоди і від думок.

А крила гонять холодок

на ще проріджений гайок,

і ледве зримий літачок

у небі смужкою синіє.

О невимовна ліпота,

зникать в тобі, а не питать:

звідкіль у роті гіркота,

якщо і слово медвяніє?

***