Хата порожня

Сестра у Чернівцях тепер живе,

Хата мовчить, ніби зима.

Двері скриплять, а в серці — трохи тривога,

Бо без неї тут пустка й тиша глуха.

Її сміх — наче вітер між кімнат,

Її кроки — музика для стін.

А я сиджу, чаю попиваю,

І думаю: «От би вона тут знову!»

Та хай там її щастя росте,

Хай друзів, кохання й сміх ловить вона.

А я зачекаю, тут хата моя,

І чекає сестру, як весну й весняні дні.