“Хіба не бачите, що небо голубіє”

Хіба не бачите, що небо голубіє,

Що сонце ранками всміхається ніжніш,

Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,

І легше дихає, і дивиться ясніш.

Хіба не чуєте, при що вітри шепочуть,

І як з зітханнями зливається їх сміх…

Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,

Як краплі котяться і падають із стріх.

Хіба не вірите, що скоро день засвіте,

Що сонце наше вже з-за обрію встає,

Що хід його спинить ніщо не зможе в світі,

І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!

1908