Хліб насущний

У дно, у суть, у корінь речі, в лоно,

у надро слова і у надро сонця!

В екстазнім шалі, в час, коли найтонша,

роздерти вглиб свідомості запону,

аж зсунеться із нас, мов зайва шкура.

Лілеї сну пом’явши, плахта куряв

звилась у трубку з золотої бляхи.

У землю вбите полум’яним цвяхом,

розколює надвоє сонце обрій.

Мов карти, в кучерявій вітру торбі

мішаються блакитні краєвиди.

Проходять сонні люди, мов сновиди,

колишуться на линвах ясних ранків.

В тривожних радощах,

химерно й п’янко

вгинається, мов блиски леза, мова.

До дна землі

й до дна цупкого слова

вдираються завзято і уперто

і видираю в заздрісної смерті

пісні,

п’яніння,

ночі й дні.

4 січня 1936