Холод

В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч,

хтось пір’я надмухав у щілини віч,

хтось стежку промів од книниці до ґанку

та вибілив крейдою діл та лежанку…

І рясно на шворку знизав снігурів,

і висмикав дим нитяний з димарів…

В забутім відрі було льоду кружальце,

в щілинах очей — невида-невидальце,

і стежка текла від криниці в оселю,

де сміх крейдяний віддзеркалила стеля,

де лунко бурульки цвіли на шнурку

і тихо сиділа сова на дашку.

І гарно було, хоч слова забувай…

Тут жив колись дід на ім’я Неминай.

***