“Хто, любове, ну хто тобі сниться?”

Хто, любове, ну хто тобі сниться?

Снився я… та давно перестав…

В ніч дивлюсь, як в забуту криницю:

глухота, чорнота, чорнота…

Хоч би зірка у лобі горіла

чи жаринка світилась в устах, —

темна пам’ять, вцямрована тілом,

не схитнеться — мовчить чорнота…

І не кличу слухняну уяву,

що мовчить, як гавкуче щеня.

Тінь виходить з кутка семиглава

і замерзле вікно розчиня…

Увірвавсь разом з клубами пари

білий сніг, білий сніг, білий сніг…

Ти ж сміялась, вмостившись на хмарі,

уві сні, уві сні, уві сні…

***