Хто ми тепер? Не рідні й не чужі
Хто ми тепер? Не рідні й не чужі,
не стали ні коханцями, ні друзями,
розпечені в палаючім вогні,
і невимовним холодом застужені.
Ми – тіні нездійснЕнних сподівань
і два мости над річкою, розведені;
ми – пелюстки розвіяних бажань,
і дві весни, загублені у тЕрені.
Два божевілля, загнані в кути,
і дві надії, до світання страчені…
Де взяти сили і слова знайти,
щоб все у цім житті набуло значення?
Ми – сотні недосказаних тих слів,
якими досягають люди істини,
ми – перехрестя зустрічних шляхів,
найближчі і найдовші в світі відстані.
Ми – почуття, що вирвані з душі,
за нелюбов самотністю покарані,
ми – у холоднім морі кораблі,
що так і не знайшли своєї гавані…
Ніхто ми в цім житті, уже ніхто,
розлукою у нас серця помічені;
нам з долею зіграти б у лото…
Та жаль – робити ставки більше нІчим нам…
Ми так і не знайшли свого призначення…
Ми стали тим, що зветься в світі втраченим…
автор: