Хуторець

Я знову тут…

Який же грець

Через кущі й соснові пні

Приводить знов у хуторець,

Що змалку марився мені?

Оті побілені хатки

Народ гостинний заселя.

Козуля тут прийма з руки

Людські дарунки, мов теля.

Тут навіть хуторська Яга,

Що зранку сварку почала,

Для мене мила й дорога —

В якім добрі немає зла?..

Студент Федько—мотоцикліст

З обличчям, як натерта мідь,

Тут має дивовижний хист —

Не так у вуха торохтіть.

Десь у науках нелегких

Живе кирпатий лісовик…

Та є тут звуки, до яких

Мій слух і досі ще не звик.

Іду по вулиці, іду.

Скрегоче бляха між тинів —

Це хуторяни у саду

Так відганяють кабанів.

І скрізь оте добро висить —

Бідони, цебрики старі,

Щоб диких друзів ненасить

Не зловживала у дворі.

Тут над хатами нависа

Дим розмальованих печей,

І так синіють небеса,

Що вам не відвести очей.

А уночі бряжчать тини —

Курей шукає хитрий лис.

І дітям сняться дивні сни,

Що вже давно перевелись:

Остання відьма на мітлі,

Остання мавка поміж пнів —

Для них невільний на землі

Вже навіть простір наших снів…

Люблю тебе, мій хуторець —

Жива душа оцих борів.

Як мало для людських сердець

Таких лишилось хуторів!

1969