Хвала життю

Моїй вічно молодій Бабуні,

Михайлині Чайковській, в її 75-тиліття.

На фотокарточці далекий світ:

під капелюхом віденської моди

ховає ґрацію своєї вроди

дівчатко, що йому п’ятнадцять літ.

Воно не знає ще доріг життя,

що виписані в паспорті у долі:

екстаз кохання, іспитів недолі,

ні болю, що не має забуття.

Та вже горить в очах ?lan vital,

наснага для далекого маршруту,

лік на апатію — життя отруту,

що роз’їдає, як іржа метал.

Це — щедрого буття простий секрет,

це — паливо нестримного горіння,

що над кордони, понад покоління

людського серця розіпне намет.

Щодень вестиме чарівний рушій

у свіжість досвіду, у свіжість думки,

і вічну молодість віддасть в дарунку

за благородну повноту душі.

Їсть фотокартку ненаситний час,

присипав попіл звалища імперій —

— в живих очах, не тільки на папері,

?lan vital і досі не погас.

Закон життя — безперебійний рух:

вся радість в будуванні, не в споруді.

Свою любов, свій труд віддавши людям,

плекаєш власний вічно юний дух.

1965