Хвала звуку

Куди спішити дереву чи квітці?

Підносить зріст угору, наче східці,

насіння слів і захвату пилок

на висоту довершених думок.

Лускою риба пломінь віддзеркалить,

щоб ми, йдучи, ніде не спотикались,

аби усі від надміру чуття

не перейшли на лінію життя.

Любов’ю перевищуючи розум,

в очах замкнувши непотрібні сльози,

ми слухали, як золота струна

пронизує свідомість аж до дна.

О благовісний звук в союзі з хвилюванням,

проймаєш дух протяжним величанням,

і нас, любов’ю сповнивши, зігрітих,

ти об’єднав рівновеликим світом.

І, трудячи несхилені коліна,

ми піднімались вгору. Звуків піна

росла, росла, бо звабний звук бринів

на сонцем позолоченій струні.

***