Хвалько

ХВАЛЬКО

Коли про тебе в газеті щось напишуть красиво,

Або по телевізору скажуть похвальне слово!

А ще, як змалюють від чистого серця, чутливо,

То світ наче рай – таке здається життя чудовим!

Коли про друзів своїх відгуки чуєш гожі,

А про своїх рідних слухи ловиш принадні!

То здається на тебе дари упадають божі,

А всі двері в білому світі для тебе парадні!

Певна річ, але ж доля не завжди все так повертає,

Не часто і густо люди тебе до небес підіймають!

Не завжди твої кроки достойні світ відмічає,

Нерідко, захлинаючись самі себе вихваляють!

Гучно в мікрофони теревенять, зі слиною в роті,

Славлять себе в газетах, у журналах і в книгах! Маячать на сценах – у парчі, в сріблі і в позолоті,

Говорять про себе милим голосом і на мигах!

А як же почуваються ті, що їх слухають?

За всіх не скажу, бо за світ божий не знаю!

І які думки в цей час головою їхньою рухають?

Признаюсь чесно: – я їх коли чую, то потерпаю!

Коли хвастун себе возносить на царський трон,

То сам собі нікчемою я здаюся лякливою!

Я слухаю і наче маю йти до хвалька на поклон,

А якщо не піду, то людиною буду щасливою!

Не піду на поклон, то й на коліна не буду ставати,

Не буду слухати, як він дифірамби* собі співає!

То ж не прийдеться пішаком себе почувати,

Бо не побачу, як хвастун золотом себе покриває!

І не треба буде улесливо хвальку усміхатись,

Не треба масляних компліментів йому робити!

А сам будеш людиною перед людьми почуватись

І питання не буде – зневажати хвалька чи любити!

* Дифірамби – перебільшена похвала.