I “Чи добре відійти від батьківщини”

“Чи добре відійти від батьківщини

і весь свій вік прожити в чужині?

(Хоч би які були на те причини!)”

Я знаю, що ти скажеш, друже, — “Ні!

Хто раз пішов у світ, щоб не вертатись,

той біль і гріх рахує в множині:

не може він на рідну землю стати,

ні житом на чорноземі рости,

ні коренем у глибину вростати,

ні словом рідним, теплим і простим,

ділитися з людьми, неначе хлібом,

ані в прийдешнє зводити мости

синів синами й внуками — малі бо

в обличчі невмирущості народу

політики, що вправо йдуть чи вліво.”

“Так. Еміґрант — без дому, і без роду,

мандрівником самотнім йде у світ,

планети дивну пізнає природу,

відгадує прадавній людський міт

і вчиться жити з гідністю, на волі,

чужих батьків вивчати заповіт,

і, зрозумівши суть складної долі

народу, що страждає від прокази,

шукає ліків — вперто і поволі —

і гине в ролі цій, як камікадзе.”

1982