“І цвяхів побільшало в світі”

І цвяхів побільшало в світі,

і рук стало більше,

та відливаються в форми бетонні хрести.

Ніби тіла відмінилися наші, і муки вже інші

не відчувають долоні гвіздків гостроти…

Плоть богостворену маг протикає,

мов деревину, іржавим штирем…

— Вам не болить? Не болить? —

перепитує Каїн;

камінь приручений креше й за душу бере…

Бачить байдужжя стало нестерпно

і неіснуючу душу в бетоні шукать.

Не відлякать механічної смерті —

шкло розлітається пір’ям,

і гальма скриплять…

Грають сліпці в крематорії завчено нудно,

газ перепалює рівно байдужі тіла.

Ділять гвіздки по містах велелюдних,

з кранів стікає у ванни кипляча смола.

Стовп при стовпі…

І місця нема для розп’яття,

гне арматуру іржаву п’яничка на хрест;

і розповзлося чорнильне обличчя печаттю,—

в згорток повітряний

треба б ще втиснути перст…

***