“І липи темна тінь, горіха тінь прозора”

І липи темна тінь, горіха тінь прозора…

В мені озвалося сріблясто-голубим,

Коли учора, вчора-ізвечора

На сизім вогнищі дрімав між нами дим,

І шепітливі руки говорили

До рук моїх в солонім забутті,

І говорило поле, і могили,

І я казав собі у темноті:

Не назову тебе. Хоч знаю,

Що прийде час і назову.

І від Дунаю до Дунаю,

На верховині, на низу

Я назову тебе. Я знаю.

Півслова правди дорогої,

Півслова сонця уночі —

І слово правди дорогої,

І слово сонця уночі!

Цим словом схоплений, знуртуєш

Своє життя і всіх — до дна.

Повір мені, ти чуєш, чуєш,

Моя дружино і жона?

1964