“І невагомі, і прозорі”

І невагомі, і прозорі,

Умиті вітром небеса

Бувають у людському горі,

Немов диявольська яса.

Незрозуміла туга в серці,

І важко дихать, важко жить…

Що знає риба в тім озерці,

Яке під кригою лежить?

Вода, а не гранітні глиби —

В ній все просте, своє, земне…

Та марні намагання риби

Пробити небо крижане.

Вона вдихає часто, дрібно

І жде: аби скоріш весна.

І тут потрібно, тут потрібно…

А що потрібно — хто це зна?

1969