“І невже ж це правда, що напередодні”

І невже ж це правда, що напередодні

Вічної руїни, певного кінця

Освітило сонце на краю безодні

Променем надії змучені серця?

Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро,

Що й оця надія згине з нами враз.

Що впаде остання нетривка опора

І безодня чорна поховає нас.

Ні, я вам не вірю, що даремна праця,

Запал і завзяття довгих поколінь,

Що діждаться щастя нам таки не вдасться

І прийдеться впасти трупами в глибінь.

ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”