І провалитись, та забути

І провалитись, та забути

І голосів людей не чути

Закрити очі, хоч на мить

Відчуть, що більше не болить

І стати каменем гарячим

І породить в собі змію

Сказати голосом тремтячим

Що ще колись, я полюблю

І стати жайворонком в полі

Прокинутись із сонцем в такт;

І не відчуть тієї болі

Що спричинив болючий факт

Загинуть, знову відродитись

Пройтися босим по раю

І тихо із небес спустись

Відчуть, що знову я люблю!