І темне небо, як всесвітній дах...

І темне небо, як всесвітній дах,

і до якого долітають круки (!)

і в цьому насолода, пристрасть, муки,

що знову кришиться, як пил в руках.

І десь приходить позаземний спокій, –

і пахне знову, як весняна свіжість,

весна живе і пам’ятає вічність,

як образ твій (недавній та високий).

Спускаючись стежками «поза часом»,

і від яких нікуди не втекти,

і підіймаєшся до рівня той мети,

щоб бути з нею знову разом.