Іде сніг. 6#74

Вибач, ранок, хоч і без посмішки, суворим поглядом на горизонт доріг.

В думках я не в дорозі, а пішки йду знайомими місцями, і іде сніг…

І я милуюся ним, як ніби вперше, милуюся, так само, як і тобою, зачаровано, так само, щонайменьше по дитячому, дивуюся красою.

Насправді, я його просто боюсь, хоч і краса ця дарувала щастя, а потім холод, біль - що більше не торкнусь, і кожен раз я в сумнівах, що зима вдасться.

Такими були довгі мої роки, допоки, ти не взяла мою руку. В холоді і тиші, знайшов я спокій, і зі старих саней я протер пилюку.

І ти сказала, не бійся, я з тобою, і звонкий сміх дитячий розрізав тишу, і в рукавичках кулька, готується до бою, сніговика перед під‘їздом лишим.

Вибач, ранок, може і без посмішки, але приніс взуттям я снігу на поріг.

В думках я не в дорозі, а спішно за сніданком, зелений чай, пиріг.

І я милуюся тобою, як ніби вперше, милуюся, так само, як і зимою, зачаровано, так само, щонайменьше по дитячому, дивуюся красою.