Ідольські ночі

На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня,

на хмарі хмара — срібний мур, під муром виють лиси.

Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно,

гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу.

Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубові

усоте просурмлять неписаним законам ночі

і принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові,

руді обтерті щоки об рослин музичне клоччя.

Ніч хижих прав і темних чарів. В діжах багон місять

брудно-червоне тісто грязі. Сови ладять зраду.

Тож хай моргне зоря бровою срібною на місяць,

зоря — сестра музики й вартова нічного ладу.

До квіту липне квіт — в густій росі, як в білім клею,

товста, олійна зелень лісу в плахті ночі грубій.

Вузли коріння, мов ключі музичні, під землею

сплітаються в мелодію, що грає в пнях у трубах.

Це тут кутирів лісових таємний круг і вежа,

це тут виснажуються бур майбутніх перевали,

щоб блискавка на блискавку, мов лезо навхрест леза,

вдаряючи з розгоном, крила людських снів ламала,

щоб крила хат вінчала шлюбом полум’я й пожару,

щоб темний ляк — дитя підземне кликала щоночі.

Де поза розумом чуття провалля, наче нетрі темні,

незрозуміла мова вір прадавніх нас оточить.

Слово за словом, мов ріка весною криги, точить.

16 травня 1936