Я не хочу робити висновків.

Я не хочу робити висновків.

Я хочу насправді жити.

Крізь плити бетонні,

людей забобонних,

атак, оборони

час не лічити.

Тримати в руках своє темне-таємне

та нікуди його не пускати,

дорогами битими

шинними ритмами

в виді розмитому

десь "погуляти".

Я не хочу гадати про наслідки далі.

"Цей світ, повір, не обдуриш!"

Тоді йди знову грати,

антракт не чекати

і глядіти на ґрати,

які сам будуєш.

Тримати ніс догори і вірити в казку та диво.

Дивитися вгору буду за тебе та себе.

Чи це є мій початок

чи нема що втрачати?

Це дуельна перчатка

від долі для мене.

Я не хочу жаліти про те, чого побоялась.

Чи тому, що кричали усі: "Кидай, дарма!"

Не покину надію,

довести все зумію,

що дарма трохи мрію

про казки й дива!