Іду

Іду алеєю по шурхотливім листі,

Іду в туманну далечінь…

Стоїть калина у червоному намисті,

А я дивлюся в неба голубінь.

І знову ти мені ввижаєшся,

В мої думки, до мене повертаєшся.

І ніби простягаєш руки,

І ніби вже не хоч розлуки.

Та чайка в небі прокричала,

Щоб тебе я не чекала,

Що треба все забути, стерти,

Дозволити любові вмерти…

Але ж вона так легко не вмирає,

Вона рубців багато залишає…