Іду смілива і печальна

Зірвались з губ прості слова,

Благальний крик злетів несміло

Й упав на землю, розлетівсь

На сотні скалочок невміло…

Я їх, збираючи, тремчу,

Я їх та хочу поєднати,

Та розсікає тишу біль

І тихне змучене «кохаю»

Ромашки білі відцвіли,

Листочки сумно впали долі.

І я питаю, що робить

В сумної білої тополі.

Вирує в серці біль холодний

Ключем невпинним, джерелом…

І мовчки й навіть підсвідомо

Я засіваю зло добром!

І усміхаюся красиво

На зло невдачам й ворогам.

Іду смілива і печальна,

Іду і вірю дивним снам!