“Є різні ватри Є ватрИ”

Є різні ватри. Є ватрИ,

що з довгими прийшли ночами.

Горять в снігах під небесами

на голому джубрі гори,

горять немов між нами.

Ти —

по той бік полум’я.

Несила

очей від нього відвести.

Мене ти забуваєш, мила,

бо думаєш лише про те,

про що це вогнище захоче.

І тільки не заплющуй очі,

допоки виє і мете.

Є різні ватри. Йду до тих,

що відпадали нам весною,

і не між мною і тобою,

а скрізь, де камінь над водою

і ми — у водах молодих.

Є різні. Є, що до зорі

любилися, вони до рана

померли —

то ватри на Йвана,

а не під снігом на горі.

Є різні. А були й такі,

які не мали б відпадати.

Та не твоя вина.

Знайшла ти

моє обличчя в темноті.

Є різні. В них свої права

на серце стомлене й скажене.

Лиш мама щоб була жива.

Вона ще молиться за мене.

Є різні ватри. Але я

люблю осінні, вечорові,

коли шарпнеться голос крові

в багатті мудрім, як змія.

…На Спаса,

вдосвіта,

в димах

навколо церкви й серця свічі

горіли.

Ти і в цім сторіччі

пройшла —

немов по тих свічках.

А в ці осінні вечори

заносиш до комор молОка,

де скине шкіру тьма стоока,

бо вже горять мої ватрИ.