“Є в мене життєрадісне звіря”

Є в мене життєрадісне звіря:

воно до сонця лащиться, і радість

його від сонця.

Коли тепле й сите,

розвіює добробут свій на гавкіт,

свій захват перетоплює у рух

і радість перетворює у працю.

Та без тепла воно не може жити.

Як заховається за обрій день,

воно бентежиться: зіщулене, чекає:

чи переборе чорний холод ночі?

І тільки в теплоті обнятих тіл,

зігрівшись близькістю самотніх двох сердець,

воно спроможне дожидати ранку.

Є в мене гість — непереможний дух,

посол від сили, що провадить всесвіт.

Він рветься до зазорених просторів,

хоч знає: там панує чорний холод;

він прагне у ясний театр пізнання,

хоч за квиток платити треба щастям;

він заглядає за лаштунки мрій,

щоб там зустріти тільки голу правду:

безпомічність, приреченість людини.

Він з гордим смутком, мов маленький бог,

іде самотній у космічну ніч.

1962